Відповідно до різних схем історико-етнографічного, архітектурно-етнографічного, історико-географічного районувань території України територія Парку знаходиться або у межах Волині, або у межах Поділля. Проте, глибокий аналіз усіх існуючих карт доводить, що більша частина району дослідження знаходиться у межах Волині, менша частина – на Поділлі. Власне територія РЛП «Мальованка» належить до етнографічного регіону «Волинь».
У минулому територія Парку повністю або частково входила до таких адміністративних утворень як Волинське воєводство (ХVІ-ХVIIІ ст., 20-30 рр. XX ст.), Волинське намісництво (кінець XVIII ст. – 1796 р.), Волинська губернія (1796-1925 рр.). Етнографічна Волинь в наш час здебільшого територіально збігається з давньоруською історичною областю «Волинська земля» без її північної зони – Західного Полісся. Вважають, що назва походить від найменування неіснуючого сьогодні міста Волинь (Велинь), що згадується в давньоруському літописі від 1018 р. у зв'язку з міжусобною боротьбою за князівський престол на Волинській землі.
В давнину ці землі заселяли східнослов'янські племена волинян. Волинь була одним з головних регіонів процесу творення державності Київської Русі, згодом – тереном козацько-селянських воєн, активної боротьби українського народу проти чужоземного поневолення, за національне і соціальне визволення.
З давнини провідною галуззю господарства жителів Волині було землеробство з характерними для лісостепової зони рисами, в містах розвивалися промисли і ремесла (обробка заліза, гончарство, ткацтво тощо). Для народного будівництва у південній смузі Волині були характерні каркасні будівлі з дерев'яними стінами, а в суміжній з Поділлям зоні стіни робили з глиняно-солом'яних вальків.
В традиційному народному одязі жителів Волині збереглося чимало архаїчних рис. Примітними компонентами одягу були довгі та рясні опанчі, сіряки і кожухи. У вишивці переважали рослинні візерунки червоного або лише білого кольору.
Збереження реліктових архаїчних рис простежується у волинських народних календарних та сімейних обрядах і звичаях, багатих на традиційну пісенність. Особливо характерні весняні, купальські, жнивні й обжинкові, колядно-щедрівкові цикли та позначена своєрідним волинським колоритом весільна обрядовість. У народному пісенному репертуарі помітне місце посідала історична пісня. Давня назва «волиняни» може вважатися як визначення своєрідної локальної групи українського народу.