У зв’язку з високим ступенем заболочення території та низькою якістю ґрунтів для сільськогосподарського виробництва територія Парку здавна була слабо освоєною. Однак є два періоди в розвитку Парку, коли цю територію освоювали активно. Наприкінці XVII та початку XIX століть колоністи з Німеччини, Польщі та Чехії активно освоювали цей край. Серед лісів виникали численні хутори з гончарним та гутним ремеслом на базі місцевих покладів кварцового піску та родовищ різноманітних глин. Каоліни широко використовувались у керамічному, силікатному, паперовому та гумовому виробництвах. Високоякісні червоні глини четвертинного віку були сировиною для виготовлення черепиці князем Сангушко. Значним попитом користувались вироби мальованських і судимонтських гончарів. На території Парку є поклади лікувальних сапонітових глин з радіопротекторними властивостями. Ними здавна підгодовували свиней.

Паралельно із низькопродуктивним землеробством селяни займалися тваринництвом, чоботарством, кушнірством, переробкою деревини та ін.

У 30-і роки ХХ століття Шепетівський округ був прикордонною територією. Масова колективізація і депортація з прикордонної зони майже всіх колоністів призвела до ліквідації хуторів. Про їх існування нині нагадують залишки садів на узліссях та галявинах.

До створення Парку на його території вже було створено ряд об’єктів і територій природно-заповідного фонду. На території Шепетівського району це:

- ботанічний заказник місцевого значення «Русалчині поляни»;
- гідрологічний заказник місцевого значення «Мальованський»;
- гідрологічний заказник місцевого значення «Савицький»;
- гідрологічний заказник місцевого значення «Горіле болото»;

На території Полонського району існували:

- лісовий заказник місцевого значення «Полонський»;
- ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Дуб черещатий»;
-зоологічна памятка природи місцевого значення «Лелека чорний»;
- ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Азалія понтйська».