Обкрадаючи ліс, замахнулись на людину…

За заподіяння тілесних ушкоджень, знущання та викрадення людини із застосуванням зброї «чорний лісоруб» п’ять років проведе за гратами.

Кажуть: «Ліс рубають – тріски летять». Коли ж у цій справі переступають межу закону, то наслідком стають поламані людські  долі, а то й взагалі на кону ставиться життя. А надто у наш час, коли за соціально-економічними негараздами проглядається загальна хвороба суспільства — деградація моралі, а у гонитві за наживою нехтуюся права особистості.

Не винятком стала й ця кримінальна історія, яка мала своїм початком зимовий день завершального місяця 2016 року.

Повертаючись до встановленого судом перебігу подій, стаєш мовби свідком лісової драми, яка відбулася у п’ятнадцятому кварталі Романівського лісництва.

Виконуючи на дільниці обслуговування свої службові обов’язки, старший майстер лісу В. А. Пойовський на сніговому покрові помітив свіжі сліди коней та гужового санного транспорту. Запідозривши недобре, поїхав у глиб лісу і вже за яких півкілометра виявив порушників, які вели незаконне вирубування дерев.

Спіймані «на гарячому» четверо «чорних лісорубів», двоє з яких були  неповнолітніми, стали чинити опір й зустріли лісівника, наділеного службовими обов’язками щодо забезпечення охорони лісів від незаконних вирубувань та правом перевірки в установленому законом порядку у громадян дозволу на використання лісових ресурсів, проводити огляд транспортних засобів, знарядь, добутої деревини тощо, доволі агресивно. 

Не зупинило зловмисників, а це були мешканці села Гути із сусідньої Славутчини, ні те, що особа, яка стала їм на заваді, була у лісівничій формі й є працівником правоохоронних органів.

До слова, один із «чорних лісорубів», громадянин С., який, з усього видно, керував цією «операцією», уже мав проблеми із законом саме через крадіжки лісу в угіддях Романівського лісництва. Відтак, не маючи бажання знову відповідати за скоєне, зловмисники, на вимогу лісівника віддати бензопили, якими велось незаконне вирубування лісу, зреагували вороже. У відповідь він почув образи й відверті погрози.

А зауваживши, що працівник лісництва взявся зателефонувати лісничому, аби повідомити про факт  злочинних діянь у лісових угіддях, громадянин С. взагалі накинувся на нього з кулаками. Потім, відібравши рушницю, завдав йому тілесних ушкоджень. 

Під погрозами й прицілом відібраної у нього ж зброї лісівник став заручником лиходіїв. І невідомо, що б йому загрожувало, якби не набраний на мобілці телефонний номер і зроблений виклик, доки телефон не було вибито з рук. Тож, отримавши виклик, колеги лісівника таки почули «гарячу» розмову й відразу  поспішили йому на допомогу.

Бажаючи замести сліди, браконьєри посадили потерпілого на сани з краденим лісом і, утримуючи його під прицілом рушниці, прагнули якомога швидше накивати п’ятами. Наздоганяючи браконьєрів по сліду, працівники Романіського лісництва помітили порушників в урочищі «Косовському». Останні ж, помітивши погоню, поспішно розвантажили деревину і, продовжуючи утримувати В. А. Пойовського у полоні, дременули в ліс. 

Лісовий трилер тривав, поки коні порушників закону не застрягли у лісових хащах і їх не наздогнали на власних конях лісничий І. М. Цибанюк з помічником Я. М. Яворським та майстром лісу Ю. М. Хижаковським. Вони звільнили полоненого, зняли із саней у напівсвідомому стані, проте злодіїв, оскільки ті  направили на працівників лісу зброю (однак постріл через осічку не вдався), в ту мить затримувати не стали. Цю місію виконали полісмени, які вже чекали порушників біля їхніх осель…

Після тих подій були проведені дізнання та слідчі експерименти.

Доки дійшло до суду, сталось непоправне. Адже зловмисники своїми діями наблизили смерть лісівника, який став їм на заваді, оскільки той мав захворювання серця, потребував хірургічного втручання. Тож побої і знущання, яких він зазнав, призвали до стресів, від чого той згодом помер.

До слова, працівники лісгоспу всіляко підтримували свого колегу як у лікуванні, так  і у правовому відстоюванні своїх прав. Адже інакше й бути не може, коли людина стає на захист лісу, ризикуючи життям і здоров’ям. Тож в обов’язку тих, хто з ним працював, було покарати зло, щоб законність була на боці захисників державного надбання. Тож результат справи мав добігти свого логічного кінця.

Відтак 15 лютого 2018 року Шепетівський міськрайонний суд виніс вирок жителю Славутчини, громадянину С., визнавши його винним за ч. 2 ст. 342 КК України (опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків); за ч. 2 ст. 345 КК України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків); за ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі із застосуванням зброї); за ч. 1 ст. 345 КК України (погроза вбивством щодо працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків); за ч. 1 ст. 129 КК України (погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози). За ці злочини та ще за невідбуте попереднє покарання, яке частково склали з нинішнім, перевівши покарання у вигляді арешту в покарання у вигляді позбавлення волі, обвинуваченому присудили п'ять років за гратами.

Згідно з обвинувальним актом правоохоронців, обвинувачений — єдиний суб'єкт інкримінованих злочинів. А щодо його товариша слідчі подали до суду клопотання про застосування до нього за суспільно небезпечні діяння примусових заходів медичного характеру. 

Окрім відбування покарання, чоловік повинен також відшкодувати потерпілій стороні 13,8 тис. грн. майнової та 23 тис. грн. моральної шкоди.

Вчора апеляційний суд м. Хмельницького залишив незмінним рішення суду першої інстанції.